Настоящее спасение, —
Такое вот:
Чтоб о Христовом вознесении
Не забывал народ,
Чтобы не тешился минутой,
Чтоб души не терял в пути,
Чтоб разрывая беса путы,
Мог в храм Спасителя войти.
* * *
Мы суетимся муравьями,
И муравейник наш велик,
Но ночь, висящая над нами,
Нам призадуматься велит.
Мнит кто-то стать простой травинкой,
Иль превратиться в чернозем,
А после глиняною крынкой
(Да, ну кому как повезет) —
Весьма приятная утеха;
И, все же, в сердце червячок
Сомнения. Все же не до смеха,
А вдруг хотение не в счет.
* * *
Рассвет зажигают от радости,
Надежда свети, свети...
Судьбы бывают разные,
Разные и пути.
Беды кого не трогают?
Кого по лицу не бьют?
Данную мне дорогу
Я прохожу, как могу.
* * *
По слякоти, по слякоти,
Под чавканье шагов...
Ветра шныряют шавками
Среди пустых дворов.
Дожди — тоски сородичи,
Терзают свет земной...
Не все бывает солнечно,
Безгрязно под луной.
* * *
Всех переплюнуть можешь ты,
Стелиться будут пред тобою,
И мадригалы и цветы
Тебя накроют с головою.
Тебя по странам повезут,
Тебя всему покажут свету,
Ты будешь первый на возу
Жевать омлеты и котлеты.
В твой очень громкий юбилей
Шампанское до тучи брызнет.
Будь в десять раз того славней —
Дня не прибавишь к личной жизни.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
