"При многословии не миновать греха, а
сдерживающий уста свои — разумен."
Книга Притчей Соломоновых, 10:19
Сказал вдруг человек Сократу:
«Услышь (коли от слов в судьбе
Не станешь бедным иль богатым),
Что друг твой молвил о тебе…»
Но перебил его философ:
«Не выясняя, что и кто,
Я поспешу с таким вопросом:
Уверен ты, что правда то?» —
«Почём мне знать, я только слушал…» —
Был дан философу ответ.
«Так пожалей мои ты уши…
Ведь сам не знаешь — правда ль, нет!
А боле, коль заняться нечем,
Задай себе такой вопрос:
Есть нечто доброе в той речи,
Которую с собой принёс?» —
«Скорей, наоборот, учитель!» —
«Тогда зачем же слушать мне?
Пусть будет тех вестей хранитель,
Лишь ветер, шепчущий волне!
Но если пожелаешь всё же
Услышанный поведать сказ,
В котором польза есть, быть может,
То передай мне друга глас!»
«Да нет и пользы в том сказанье…
Но разгадал я твой секрет:
Где доброты, и правды нет,
Не стоит, уделив вниманье,
О том шептать или кричать…
Пожалуй, лучше… промолчать!»
Прочитано 8852 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
И дружеский совет: "Ни чего - слишком". Комментарий автора: Спс что нашли время почитать
Не понятно это-"Ни чего - слишком".
С уваж.
Галина Подьяпольская
2013-06-22 08:00:09
Известная история в хорошем изложении...
Сократ, безусловно, был мудрецом.)
*
А вот когда, глядя нам в глаза, собеседник пытается приписать нам свои мысли, - вот где диву даёшься наглости или глупости (порой не разобрать - что там присутствует).
Владимир Шебзухов
2013-06-22 08:08:09
Галина Подьяпольская
2013-06-22 08:00:09
Известная история в хорошем изложении..
.....................
Спасибо, что прочитали.С уваж.автор
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
