Я разделила русскую судьбу,
С моей землёй я разделила слёзы.
И у реки на тихом берегу
Со мною вместе плакали берёзы.
Я разделила боль моей страны
И с ней прошла сквозь чёрный дым пожарищ.
Мы хоронили близких и родных,
Пролившись над могилами дождями.
Печаль была делима на двоих
И радость тоже мы с ней поделили.
Взлетали вверх и скатывались вниз,
И горевали вместе, и любили.
В одном венке судьба переплелась
С моей многострадальною землёю.
Я русской от рождения звалась,
Росла травинкой малой, полевою.
Дарило небо мне голубизну,
Глаза ромашек белых улыбались.
Молитвы в небо за свою страну
Я к Богу шлю в заоблачные дали.
Одной судьбой повенчаны навек,
А я другой судьбы и не желаю.
Есть много лучше и прекрасней мест,
Но я свою Россию выбираю.
Приду к берёзкам, снова обниму
И что-то будут мне шептать их ветви.
Мне дал с Россией Бог одну судьбу
И жизнь одну, с ней прожитую вместе.
Г. Мерзлякова
Галина Мерзлякова,
г. Киров Россия
Стихи пишу давно, вышли два сборника "Прославляю Тебя из огня" и "Подари мне, Господь, небеса" Готовится к выпуску третий.
Благодарю Господа за великую милость ко мне. e-mail автора:galya.merzlyakova.55@mail.ru
Прочитано 8534 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
